Заборона соцмереж у державах світу

Вже протягом двох тижнів лише і говорять про сумнозвісний 133 Під їх дію підпало 1228 (!) фізичних та 468 юридичних осіб. На останньому варто зупинитися детальніше, оскільки крім маловідомих установ на кшталт ВАТ Туймазитехуглерод (не дивуйтесь, і таке є) під дію санкцій підпали і відомі Вконтакте, Мэйл.РУ ГРУП та навіть безневинні софт 1С, сервіси Яндексу та Антивірус Касперського. Дію санкцій вже встигла скептично оцінити міжнародна спільнота: Генсек Ради Європи Турбьерн Яглад висловив занепокоєння таким рішенням очільників України, Human Rights Watch засудила рішення Петра Порошенка щодо блокування соціальних мереж тощо. Однак на сьогоднішній день не лише Україна встановила такий перелік обмежень. Наша Справа пропонує вашій увазі список держав, у яких соцмережі стали персоною нон ґрата.
Піонером у блокуванні соцмереж можна вважати Корейську народну демократичну республіку. У державі не діють такі сервіси як Facebook, Twitter, YouTube тощо, а 90% населення взагалі не мають доступу до мережі Інтернет. Альтернативним виходом із даної ситуації є використання внутрішньодержавної компютерної мережі Кванмьон. Доступ до Інтернету мають вище керівництво держави, а також студенти та професори Пхеньянського університету науки та технологій, однак і вони бояться його використовувати. Таким чином керівництво Північної Кореї прагне обмежити зв'язок громадян з будь-якими альтернативними системами обміну інформації, окрім внутрішньодержавних.
Іншою державою, якій у соцмережах бачаться лише негативні аспекти, є Іран. З 2009 року у державі заблоковано сервіси Facebook, Twitter, YouTube з метою обмеження спілкування іранців після президентських виборів. Однак за іронією, більшість іранських політиків як раз користується Фейсбуком та Твіттером (наприклад, шостий Президент Ірану; Премєр-міністр держави). Інформація, що може бути надана іранцям для перегляду у мережі Інтернет, ретельно фільтрується та обробляється іранським Міністерством інформації.
Китайська Народна Республіка з 2009 року блокує доступ до Facebook, Twitter, YouTube, Google, Flickr, Dropbox, частково Вікіпедії у звязку з активізацією протестів у 1989 році. Обійти блокування у Китаї не так вже й просто: Піднебесна використовує найбільш досконалу систему обмеження Інтернет-контенту, відому як Золотий щит. Тому винахідливі китайці більше користуються власними аналогами соцмереж замість популярних та глобальних Qzone, Weibo, Renren тощо.
Туреччина також використовує різноманітні системи блокування доступу користувачів до соціальних мереж. У 2007, 2010 та 2014 роках державою було заблоковано Twitter, YouTube. Головною метою блокування було бажання сповільнити розповсюдження інформації про корупцію напередодні виборів. Нині Турецьким конституційним судом було названо незаконним таке рішення, однак уряд Туреччини знайшов альтернативу заблокував Вікіпедію. Основною причиною такого рішення є критика у Вікіпедії діяльності Реджепа Ердогана.
Країнами, що з тих чи інших причин блокують доступ користувачів до соціальних мереж, також є: Вєтнам (Фейсбук), Пакистан (YouTube; причина поява анти-ісламського ролика у мережі &spfreload=10&bpctr=1495745805), Куба, Саудівськая Аравія (Facebook, Viber, YouTube), Туркменістан (Facebook, Twitter, WhatsApp, YouTube, Gmail, Viber), Бахрейн (Facebook та YouTube), Росія (LinkedIn) тощо.
Окрім Північної Кореї, жителі вказаних вище держав та України можуть спокійно використовувати проксі-сервери, VPN, різноманітні браузери для протидії блокуванню. Однак все ж таки необхідно задуматися наскільки ефективним методом досягнення мети виступає доступ обмеження законного права користувачів до мережі Інтернет та чи має взагалі таке рішення сенс.

Ресурси:

Автор: